Новини | без цензури!

1/3

Віра Агеєва про ЗНО, вищу освіту та науку

Віра Агеєва - літературознавка, доктор філологічних наук, професорка Києво-Могилянської академії, лауреатка Шевченківської премії 1996 року, пише Українська правда. Життя.

 

Віра Агеєва в своїх працях чимало тем чи не вперше піднімає в публічний контекст. Наприклад, саме вона є однією зі співзасновниць Київського інституту гендерних досліджень.

 

Зовнішнє незалежне тестування справді багато чого змінило на краще в нашій освіті і не має альтернативи. Корумпована система вступних іспитів відійшла в минуле. То інша справа, що тестування потребує поліпшення.

 

У багатьох навчальних закладах студенти стали кращими. Я знаю зворушливі історії про талановитих сільських дітей, які стали студентами престижних університетів – річ практично неможлива донедавна.

 

Але у Києво-Могилянській Академії рівень студентів погіршився, тому що наш вступний тест був непорівнянно складніший, аніж незалежне тестування. Думаю, могилянський досвід – найкраща традиція, яка в чьому контексті була в Україні. І його треба використати сьогодні. Тест мають готувати фахівці високого класу.

 

Коли з літератури дітей питають, яке справжнє прізвище Панаса Мирного, то тим самим дають шанс дітям поінформованим, а не талановитим. І такі прості питання збільшують елемент випадковості. Набагато складніше (але можливо!) перевірити знання теорії літератури, уміння аналізувати текст, відрізняти метафору від метонімії, вловлювати ознаки того чи іншого стилю.

 

Тобто моя претензія – до якості тестів. І друга вже не претензія, а швидше роздум. Можливо, Національні університети – їх у нас не так багато – повинні мати право на якийсь додатковий тест зі спеціальності, хай його проводять і незалежні якісь структури. Або може бути два рівні складності тестів. Справді, тест з мови для майбутніх ветеринарів, спортсменів і філологів не мав би бути однаковим.

 

Усе це несистемні роздуми, тут треба виробити концепцію тестування. Я свідома того, що мої пропозиції роблять тестування дорожчим. Але тоді ми не будемо втрачати обдарованих дітей.

 

Про вищу освіту

 

Як на мене, велика проблема в тому, що міністерство освіти намагається регламентувати надто багато речей.

 

То вимога заповнювати професорам журнал відвідування (тобто був на роботі чи не був !), то – остання новація, про яку чула, - писати для дипломників бібліографію.

 

Воно, може, спокусливо чиновникам змушувати викладачів більше працювати за державну зарплату, але ж як тоді студенти навчаться формувати бібліографію, що є базовим умінням для науковця? І просто питання: хто краще за професора знає, як навчити студентів?

 

Усе впирається в автономію університету. Якби університет мав право присуджувати ступені, тоді академічна спільнота визначала б статус науковця. Немає іншого способу змусити людину вдосконалюватися і ставати розумнішою, аніж відповідне професійне оточення. І ніякий чиновник не змусить викладача читати наукові новинки зйого галузі, коли самому дослідникові не цікаво це робити.

 

Загрозлива зараз ситуація з публікацією серйозних наукових монографій. Я не розумію, чому від викладачів вимагають підготовку посібників, і чому методика викладання така важлива для міністерства. Освіта визначається не прочитаними підручниками, а першоджерелами.

 

Про науку

 

Фінансування наукових досліджень мало би відбуватися на конкурсній основі. Тоді перестає бути потрібною величезна й неповоротка Академія наук у такому вигляді, як вона зраз існує. Академію було створено в двадцяті роки минулого століття, аби замінити "буржуазні", з точки зору нової більшовицької влади, університети.

 

Мені найпростіше говорити на прикладі гуманітарних академічих інститутів. Що насправді треба? Група вчених подає проект, який на конкурсній основі відбирає справді фахова комісія, до якої входять найавторитетніші спеціалісти.

 

Критерієм відбору міг би бути, скажімо, індекс цитування, кількість монографій, якесь анонімне опитування тощо. І от виграний проект фінансується: гонорари, закупівля потрібних книжок чи техніки,  оплата публікації.

 

Це непорівнянно дешевше, аніж утримання кількох сотень співробітників Інституту літератури чи історії. До того ж їхня зарплата не залежить від того, чи написані ними книжки продаються.

 

Крім того, я чомусь взагалі не дуже вірю в так звану чисту науку. Потрібне ще й живе спілкування зі студентами. Так що класичний університет на сьогодні таки найоптимальніший науковий центр. І так в усьому світі. для реформи Академії наук потрібна політична воля.

 
 
 
 

Поділитись новиною:

11 Березня, 2013

Найкоментованіші новини

Автор матеріалу: Ірина Славінська

Коментарі

Сергій Бублик |

13:12 25 Березня, 2013

 

 

(0)

погоджуюсь з більшістю висловлених пропозицій, п.віро! з чим незгоден - так це з "узагальненим" підходом до змісту тестів зно. бо, вимога до підвищення рівня талановитості має відбутись не у тестах загального (!) зно, а у системі тестів для елітарних внз. таких, як наукма. а для цього і потрібні законодавчі зміни, а до них політична воля, а до них - стратегія розвитку вигіщої освіти як частини стратегії науково-технологічного розвитку...

Залиште свій коментар


*не обов′язково

Залиште свій коментар через Facebook

Залиште свій коментар через Вконтакте