Новини | без цензури!

1/3

Судилище над Павліченками. Нотатки на полях

На цей раз так званий суд показав себе у всій красі. Я взагалі вважаю, що замість Шустера та інших збоченських програм потрібно показувати прямі трансляції з судів.

 

Вчора знову був на суді Павліченків. Хоча ні, на «суді».

 

Загальна картина – міліціонерів і «беркутівців» у будівлі Апеляційного суду Києва і навколо нього вистачило б, щоб охороняти повністю Лук'янівське СІЗО. Чого вартий тільки кордон з понад 15 міліціонерів на в'їзді в суд!

 

До ЗМІ в цей раз застосували заходи обережності більш суворі, не пускаючи їх до особливого розпорядження і без запису в прес-рум. Коли ми підійшли поцікавитися у працівників суду, на підставі чого це відбувається, нам було дано відповідь, що є секретна постанова голови суду про допуск журналістів і про використання будь-якої апаратури взагалі. Природно, надати цю постанову нам відмовилися.

 

У залі засідань суду та прес-румі, нам було явлено саме диво судової системи України – поряд із Державним Прапором та Державним гербом України, поруч із місцями для суддів стояв… рояль. Точніше, синтезатор. Що може краще описати нинішнє суддівство в нашій державі, як не ця сцена?

 

До зали засідань на цей раз замість політиків ми прийшли з представниками фанатів. Так, багатьох провести не вдалося через нагнітання міліцією обстановки, але двох з вулиці вдалося завести. Виходячи потім із залу засідань вони не могли говорити роздільно – такого беззаконня прості люди зблизька ще не бачили.

 

А в самому залі судилища все було, як завжди, от тільки кількість охорони збільшилася в два рази: тепер навіть на вході в зал нас зустрічало 13 «беркутівців», а в залі перебувало постійно 10 «грифонівців», які явно пеклися в своєму обмундируванні і зимовій формі з хутряними шапками.

 

Описувати весь процес не буду – це і так на різний лад зробили десятки ЗМІ. Але «професійні» журналісти вперто не хочуть помічати ні тиску в залі судилища, ні дивні факти з біографій фігурантів процесу, ні обставини, при яких взагалі це судилище проходить.

 

Міліція постаралася: якщо на Солом'янській площі, де знаходиться суд, ще відчувається територія підтримки Павліченків, то вже за воротами суду відчувається «важке дихання» правоохоронних органів, бо перевірка документів чотири рази поспіль і бронежилети через 5-10 метрів ну аж ніяк не створюють доброзичливу атмосферу.

 

Що стосується самого процесу – це було просто огидно. Я не беруся оцінювати докази, поки що не бачив матеріали справи і не читав всі 10 томів справи. Але саме судилище, сама поведінка свідків і суддів – це щось.

 

Всі свідки і потерпілий, якого складно таким назвати, плуталися в своїх показаннях, оперуповноважений МВС забув навіть рік затримання Павліченків (!), не кажучи вже про місяць і день, а слідчий прокуратури геть не міг пояснити обґрунтованість своїх висновків.

 

А як же красиво, особливо для невтаємничених і далеких від юриспруденції і процесуального права, були розіграні ситуації, коли свідки забували або не могли сказати по суті нічого, а судді їх ласкаво підштовхували і натякали на потрібні висновки і слова!

 

Питання адвокатів зависали в повітрі, свідки розгублювалися, але на допомогу їм приходили судді, які незвично по-батьківськи, ніжно, говорили: «Так, можливо Ви хотіли сказати, що ...» або «Ах так, така відповідь на це питання адвоката вже є в матеріалах справи. Ви ж його пам'ятаєте? .. ».

 

Вся ця показуха і у багатьох випадках закінчення фраз і пропозицій за слідчого Рибку і потерпілого Наумця виглядали настільки відверто постановочними і гидкими, що раз за разом ми в залі пирскали зі сміху або голосно обурювались.

 

А чого варті ці свідки? Екс-заступника начальника УБОЗу Києва після справи Павліченків пішов на підвищення – тепер він головний оперуповноважений ГУБОЗ МВС України. До речі, йому всього 35 років. А слідчий Рибка, який на три роки старший «опера» і прийшов на суд у костюмі, якому позаздрили б багато депутатів та бізнесменів? Або юродивий ліфтер, який через слово повторював «не знаю», «не пам'ятаю», «не впевнений»?

 

Загалом, суди над Луценко, Тимошенко і Павліченками – рідкісне єзуїтське задоволення когось у високих кабінетах. Але коли ти бачиш це майже «зсередини» - це найвищого ступеню відраза і почуття гидоти.

 

Вийшовши з воріт суду захотілося тільки одного – помитися. А висновки робіть самі.

 
 
 
 

Поділитись новиною:

22 Березня, 2013

Найкоментованіші новини

Автор матеріалу: Свобода Слова в Україні

Коментарі

Дану новину ще ніхто не коментував. Ви можете бути першим!

Залиште свій коментар


*не обов′язково

Залиште свій коментар через Facebook

Залиште свій коментар через Вконтакте