Новини | без цензури!

1/3

Свобода отримувати правдиву інформацію – це базова цінність постіндустріального, пронизаного IT- технологіями суспільства

Навіть під час війни, навіть, якщо небеса розверзнуться і на землю спуститься всадник апокаліпсису, людина має це знати. Хоча б для того, щоб встигнути зробити все на що протягом життя не вистачало часу, подзвонити близьким або змінити віросповідання. У кожного свій шлях, але одне право. Право знати, що відбувається.

Чим далі розвивається суспільство, тим далі тим більше держава в «інтересах суспільства» намагається обмежити право на отримання достовірної інформації прикриваючись, «національними інтересами» «секретністю» тощо. Суспільство всіляко пручається цим зазіханням, організовуючи шалений спротив через НГО та хаккерів-волонтерів. В принципі, мої симпатії тут як завжди не на боці аппарату примусу. Адже, як казав  класик: «порядна людина, завжди має бути в опозиції до держави». 

На мою думку, держава має концентрувати свої зусилля не на боротьбі за утаємнення власних процесів та помилок, а за те, щоб громадяни отримували саме ПРАВДИВУ інформацію. 

Між державою і суспільством має бути укладений не гласний договір. З одного боку суспільство не претендує на розкриття певної інформації, розповсюдження якої, на думку держави, може зашкодити державним інтересам. З іншого боку держава має перестати займатись боротьбою з неугодними ЗМІ та сконцентруватись на очищення інформаційного простору від бруду неправди.

У цій парадигмі держава має абсолютне право на тиск у будь-якій формі на ЗМІ, які навмисно поширюють не правдиву інформацію. Відповідно ті ЗМІ, які продукують фейки на кшталт «розіп’ятих хлопців», «Візитівки Яроша», «згвалтованих бабусь», «дитячи доброворльчі батальони» мають бути обмежені в трансляції на території Україні. Але  держава немає жодного права закривати, позбавляти ліцензій, націоналізувати ті ЗМІ, які поширюють інформацію, яка колить очі офіційній революційно-демократичній еліті.

Російський військовий журналіст та блоггер Аркадій Бабченко колись сказав: «Єдиним союзником України у боротьбі з російською пропагандою є правда». Коли я чую від Президента та Прем’єр-міністра натяки на «непатріотичність» окремих телеканалів та газет, мені хочеться запитати: «А що таке патріотичність? Це відмова від критики влади та вад, які існують в нашому суспільстві? Або, може, це відмова від будь-якої інформації, яка на закінчується криком «Слава Україні» та не іде з вуст ведучих «п’ятого»  каналу?

Як на мене, патріотичність ЗМІ та журналістики, як раз і виражається у тому, що вони не прогинаються під коньюктуру, яка існує на даний момент, яка не заглядає можновладцям у рот і все називає своїми іменами. Не можна кухаря  Кухонної сотні називати сотником, тільки тому що він один раз здійснив емоційну промову, не можна шахрая називати героєм тільки тому що він сидів за часів правління іншого бандита. Не можна із мажора робити надію нації та найгероїчного бійця Нацгвардії. Від цього тхне. 

Не будучи моралістом, я хотів би побажати співгромадянам тільки одного. Навіть якщо одягли рожеві чи чорні окуляри (питання смаку), продовжуйте кролика називати кроликом, тому що як би він не вип’ячував пухнасту грудь та не скалив різці, він ніколи не стане левом.

Поділитись новиною:

15 Червня, 2015

Найкоментованіші новини

Автор матеріалу: Микола Мельник

Коментарі

Дану новину ще ніхто не коментував. Ви можете бути першим!

Залиште свій коментар


*не обов′язково

Залиште свій коментар через Facebook

Залиште свій коментар через Вконтакте