Новини | без цензури!

1/3

Про «чернівецький клан» і пов’язані з цим перспективи для Буковини

Раніше Україною управляли «донецькі», а тепер – «вінницькі» і «чернівецькі». І якщо на перших порах після усунення від влади режиму Януковича про те, що «чернівецькі рулять», доводилося чути у більш позитивному контексті, то тепер, коли рівень життя в Україні опустили «нижче плінтусу», земляцтва з Яценюком та іншими представниками правлячої частини «чернівецького клану» навіть соромляться…

До слова, аналогічно змінилися настрої і на Сумщині, де тепер нерідко із соромом згадують про те, що екс-Президент Віктор Ющенко – їх земляк… Але це інша тема.

Отож, про «чернівецький клан», його історію, сьогодення і перспективи, у т.ч. для Буковини, – до вашої уваги відповідний матеріал Олега Хавича.

Як Арсеній Яценюк знищив «чернівецький клан» і чому це добре для Чернівців

Недавнє відкриття Михеїлом Саакашвілі «таємниці полішинеля» – про те, що Яценюк за часи прем’єрства нічого не зробив для рідного міста, – знову активізувало дискусії про так званий «чернівецький клан». Незважаючи на те, що уродженець Чернівців Арсеній Яценюк вже понад два роки очолює уряд України, а на вищих шаблях київської влади перебуває ще чимало чернівчан, саме після Майдану-2014 «чернівецький клан» пішов у небуття. І як би парадоксально не виглядало, вигоду від цього Чернівці відчують вже у найближчому майбутньому.

З історії «чернівецького клану»

Хоча перший президент незалежної України Леонід Кравчук народився на Волині, він ніколи не забував, що саме в Чернівцях провів перші дев’ять років після закінчення вишу, тут почалася його професійна, а потім і партійна кар’єра. Тому саме Кравчук певною мірою є «хресним батьком чернівецького клану» в Києві.

А от засновником цього клану у самих Чернівцях вважають міліцейського генерала Андрія Василишина. Той у 1974-му очолив УВС Чернівецької області і за вісім років створив Чернівцям імідж «ментовського міста». У 1982-му за сприяння Леоніда Кравчука, тоді заввідділу ЦК КПУ, Андрій Василишин очолює міліцію Київської області, а у 1985-му – стає заступником міністра внутрішніх справ УРСР і начальником УВС Києва. В липні 1990-го Кравчук (тоді вже другий секретар ЦК КПУ) наполіг на призначенні «земляка» міністром внутрішніх справ України. Саме завдяки Василишину так впевнено почувався Кравчук під час путчу у серпні 1991-го. Навіть після відставки Андрія Василишина у 1994-му той залишається впливовим радником свого наступника, Володимира Радченка.

Генерал Василишин на всіх посадах у Києві сприяв кар’єрі своїх чернівецьких колег та друзів: міліціонерівГеннадія Москаля та Віктора Короля, начальника виправної колонії Григорія Пишного, його бізнес-партнера по кооперативному об’єднанню «Буковина» Ігоря Плужникова. Підтримав генерал і Євгена Дмитрієва, який у 1991-му з першого секретаря обкому партії став «звичайним» народним депутатом. Навіть у відставці Андрій Василишин чим міг допомагав «чернівецькому» крилу СДПУ(о) на чолі з Плужниковим, який власне і став продовжувачем зусиль генерала у формуванні «чернівецького клану». Дуже скоро Геннадій Москаль та Віктор Король займають високі посади у правоохоронних органах, їхній колега Іван Мирний (нині непомітний народний депутат, за чутками – головний «спецслужбіст» Дмитра Фірташа) робить кар’єру в приватних службах безпеки. До речі, саме тоді стрімко піднімається по службовій драбині і Арсеній Яценюк, приходять у велику політику – у складі різних політичних сил – чернівчани Михайло Папієв, Іван Попеску, Георгій Філіпчук.

Не забувають «чернівецькі» і про бізнес. Згаданий Євген Дмитрієв на посаді директора титанового комбінату в Армянську стає повновладним керівником Північного Криму і навіть отримує квоту міністра економіки в уряді АРК. Її займали чернівчани Арсеній Яценюк та Володимир Куліш, який пізніше став представником президента України в Криму. «Спадкоємець» Дмитрієва у титановій галузі, олігарх Дмитро Фірташ, теж починав бізнес у столиці Буковині і вважає себе чернівчанином, хоча й народився на Тернопільщині.

Після «помаранчевої революції» починає підтягувати земляків до Києва голова Секретаріату президента, уродженець Чернівців Олександр Зінченко, роблять феєричну кар’єру чернівчани Владислав Каськів та його протеже Сергій Рудик (останній невдовзі стає заступником Леоніда Черновецького). Але у 2005-му, після смерті Ігоря Плужникова та відставки Олександра Зінченка, «чернівецький клан» починає занепадати. Лише обрання Арсенія Яценюка на одну з найвищих посад у державі – спікера Верховної Ради – наприкінці 2007-го вселило у київських «чернівецьких» нові надії. Додатковий поштовх дає відзначення 600-річчя міста, на якому Арсеній Петрович затьмарив самого Віктора Ющенка. Яценюк вивів на новий рівень свої стосунки з багатолітнім мером міста Миколою Федоруком, активізував «сімейний бізнес» (наприклад, обласне ДАІ переїжджає в одне із приміщень, що пов’язують з компаніями Арсенія Яценюка, а в іншому почали підготовку до відкриття нового автовокзалу). Але найголовніше – саме тоді про свій зв’язок з Чернівцями вперше згадує Дмитро Фірташ.

Окремо варто зупинитися на питанні: чи є Арсеній Яценюк «проектом Фірташа», про що тривалий час заявляла Юлія Тимошенко? Схоже, роль олігарха у долі Яценюка сильно перебільшена. Звісно, знайомі вони давно: Євген Дмитрієв, який продав контрольний пакет «Кримського титану» компанії Фірташа у 2004-му, тоді ж відрекомендував Дмитру Васильовичу здібного земляка. Проте в роки роботи Арсенія Яценюка в урядахЄханурова і Януковича та Секретаріаті Ющенка Фірташ не потребував посередництва Арсенія у спілкуванні з главою держави. Лише після відвертої війни, яку оголосила бізнесменові Юлія Тимошенко, Фірташ спробував використати Яценюка у кампанії на свою підтримку. Саме тоді політик отримав від олігарха фінансову підтримку і не сходив з екрану телеканалу «Інтер».

Проте партнери Фірташа знають його приказку: «я не фінансую того, чим не володію». Тому вимога олігарха про передачу йому половини місць у всіх списках «Фронту змін», про яку писали ЗМІ, є цілком вірогідною. Яценюк відповів відмовою, сподіваючись залучити ширше коло «інвесторів», і на президентські вибори-2009 та місцеві-2010 пішов за підтримки дніпропетровського олігарха Пінчука та донецького бізнесмена Юрушева. А потім Яценюк взагалі помирився з Тимошенко, і на парламентських виборах-2012 де-факто очолив список «Об’єднаної опозиції» (перший номер на той час вже перебувала за ґратами). Серед кандидатів від ОО чернівчан було мало, і практично всі вони були близькими особисто до Яценюка. Арсеній Петрович остаточно вирішив будувати не «клан», а «сім’ю».

Замість «чернівецького клану» – «кроляча сімейка» 

Отримавши після перемоги Майдану-2014 «не першу, але й не другу» посаду в державі, Арсеній Яценюк заходився трансформувати уряд в систему особистої влади. Для цього були потрібні не лише по-сімейному віддані люди (про них далі), але й «зачистка» колишніх партнерів, та й узагалі тих, хто занадто багато знає про минуле нинішнього прем’єра. Головний удар було спрямовано на групу Дмитра Фірташа: проти олігарха фабрикували справи та масово відбирали і знищували активи, незважаючи на «супутні жертви». Так було «поховано» цілком робочий банк «Надра», що обійшлося державі у кілька мільярдів гривень, а десятки тисяч вкладників втратили свої гроші, – зате прем’єр помстився колишньому спонсору, та ще й оголосив це «успіхом деолігархізації». Далі, у газових компаній Фірташа в позасудовому порядку реквізували мільярди кубометрів газу, а діяльність облгазів була паралізована урядовими рішеннями. В цьому випадку вийшла «помста у квадраті»: крім проблем для самих газорозподільчих компаній, за минулі два роки споживачі кілька разів вимушені були переукладати з ними договори. Звісно, у багатоденних чергах люди проклинали керівництво і власників облгазів, а не уряд, який організував усю цю катавасію з документами.

Крім самого Фірташа, під «коток» уряду потрапили і його «молодші» партнери з Чернівців: хунвейбіни Майдану під прикриттям правоохоронних органів влаштували погроми в маєтку Михайла Папієва, проти самого екс-губернатора (нині нардепа від Опозиційного блоку) було відкрито справу про «порушення прав виборців». Власне, силовий тиск на опонентів і навіть на «політичних партнерів» за допомогою штатних і «добровольчих» головорізів з МВС відрізняє Яценюка від більшості попередніх прем’єрів, в урядах яких міністр внутрішніх справ був фактично підпорядкований президенту. Майже тезко Арсен Аваков став для прем’єра своєрідним Лукою Бразі, готовим виконати будь-яке доручення.

З точки зору «сімейної системи», описаною у «Хрещеному батькові», нічого дивного немає. Аваков, незважаючи на вік та повноваження – «молодий» член «сім’ї Яценюка», стовпами якої є чернівчани, близькі до Арсенія з дитинства. Його найближчий друг і непублічний консільєрі – однокласник і однокурсник Олексій Бурбак. Молодший брат Олексія, Максим, був міністром інфраструктури у першому уряді Яценюка, а нині очолює прем’єрську фракцію у парламенті. Однокурсники Яценюка за юрфаком Чернівецького університету, два Андрії –Пишний та Іванчук, – теж займають важливі пости в ієрархії «сім’ї». Пишний став її фінансистом, отримавши у повне розпорядження державний «Ощадбанк», який нині готує до приватизації (привіт, стовідсоткові державні гарантії внесків громадян). Іванчук – куратором ласих держпідприємств на кшталт «Укрспирту» та комунікатором тими бізнесменами, до контактів з якими не хоче «опускатися» сам Яценюк.

Важливу роль у «сім’ї» Яценюка відіграє «новобранець», ще один випускник Чернівецького юрфаку Павло Петренко. Він трохи молодший за «однокурсників», але має з ними одну спільну рису в біографії – на прізвище Плужников. Саме Ігор Олександрович у 2001-му році зробив 24-річного чернівчанина головним юрисконсультом «Ощадбанку», де Петренко і працював до 2005 року – на керівних посадах в департаменті правового забезпечення. Саме в цей період він увійшов до «ближнього кола» Яценюка, а з 2009-го року став керівником юридичного департаменту його партії «Фронт змін». Перед парламентськими виборами-2012 Петренко очолив юридичний департамент вже Об’єднаної опозиції, а 27 лютого 2014 го – потрапив до складу першого уряду Яценюка, ставши міністром юстиції. Цю ж посаду Петренко зберіг і в нинішньому уряді, при цьому на посаду міністра Кабінету Міністрів було призначено його колишню підлеглу по приватній юридичній фірмі – Ганну Онищенко.

Для людей, далеких від реалій системи державного управління, поясню процедуру ухвалення рішень уряду. По-перше, проект рішення може бути винесено на обговорення лише за наявності візи міністра юстиції. По-друге, технічну підготовку (погодження, виготовлення копій тощо) здійснює виключно секретаріат уряду, підпорядкований міністру Кабміну. Тобто, «неправильний» проект може безслідно щезнути, а потрібний – несподівано виникнути, і бути проголосований без обговорення, якщо цього захоче прем’єр. А якщо хтось із міністрів раптом вирішить опиратися – завжди напоготові МВС. При цьому ще невідомо, яка з іпостасей цього монстра страшніша: сфабрикована кримінальна справа проти близької до міністра фірми – чи напад «добровольців» на її офіс…

Чому відсутність «чернівецького клану» вигідна для Чернівців

На щастя для Чернівців, прем’єр справді майже не пов’язує себе з Чернівцями. Власне, саме це й мав на увазі Саакашвілі, говорячи про жахливий стан інфраструктури міста, погану дорогу на Київ та непрацюючий аеропорт (це Міхо ще про відсутність прямої залізничної колії не знає). А про те, що Бурбак, Пишний та Іванчук є вихідцями з Чернівців, широка публіка взагалі не підозрює. Тобто місце «донецьких» як винуватців поганого життя в уяві народу потроху посідають «вінницькі» (Порошенко, Гройсман, Гладковський-Свинарчук і т.д.). Тому якщо погроми бізнесів зі зрежисованих спецслужбами стануть справді народними, то у магазинів «Рошен» значно більше шансів стати їхніми жертвами, ніж у відділень «Сбєрбанка». Тому те, що в Україні немає жодного банку, який асоціювався б з Чернівцями, та й загалом жодної «чернівецької» торгової марки, яка за останні два роки почала б «душити» конкурентів у національному масштабі, – за нинішніх умов є дуже вигідним для столиці Північної Буковини.

Ще один несподіваний для міста наслідок байдужості до нього прем’єра (зокрема) та остаточного зникнення «чернівецького клану» (взагалі) – це те, що місцеві еліти потроху втрачають «києвоцентризм» і починають на практиці втілювати гасло про «Європу регіонів». Звісно, я не про паспорти сусідньої держави у кишенях місцевих депутатів і чиновників, а про спроби залучення у місто інвестицій і туристів без оглядки на «київського дядька». Є надія, що з часом чиновники, бізнесмени і громадські активісти (без лапок) почнуть сприймати термін «міжрегіональне співробітництво» не лише як поїздку до Сучави чи Відня в пошуках ґранту. Але, наприклад, як відкриття інформаційних офісів Чернівців у Буковелі, Івано-Франківську, Львові та інших містах, куди «летять літаки і їздять поїзди». І з часом поняття «чернівецький клан» асоціюватиметься не з Фірташем чи Яценюком, а принаймні з Целаном і Мілою Куніс.

fakty.cv.ua

Поділитись новиною:

12 Березня, 2016

Найкоментованіші новини

Автор матеріалу:

Коментарі

Дану новину ще ніхто не коментував. Ви можете бути першим!

Залиште свій коментар


*не обов′язково

Залиште свій коментар через Facebook

Залиште свій коментар через Вконтакте