Новини | без цензури!

1/3

Вийшла книга про «нехристиянську Московску Церкву», що обіцяє порятунок від націоналістів

У рівненському видавництві вийшла книга Нестора Кропиви «Московська Церква — нехристиянська, антируська».

 

Як ідеться у прес-релізі про видання, у книзі викривається псевдо духовна сутність московської «церкви» (“РПЦ-УПЦ МП”) від її передісторії з 11 ст. і до нашого часу. Автор підкреслює, що чисельних фактах доводиться думка, що цією злочинною організацією, яка руйнує Вселенське Православ’я, розбудову Національних Держав і поборює Божу правду віддавна керує не хто інший, як сам повелитель темряви. Сутність “РПЦ” – в її суперечливості й саморуйнуванні, адже зло знищує все і себе.

 

Окрім того, у книзі лунає заклик викорінювати московську псевдо “церкву” з Русі, відвідувати Богослужіння лише  УПЦ КП та УАПЦ  і створити об’єднану помісну “Руську Православну Церкву Київського Патріархату

 

«Все це наводить на думку про єдиний можливий порятунок для народів, – резюмує авотр, – необхідність спільно розбудовувати Національні Держави. Тому під час виборів у народні депутати треба голосувати за націоналістів, надаючи перевагу серед них гідним християнам та професіоналам».

 

Архієпископ Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ (УАПЦо), літературознавець і викладач Києво-Могилянської Академії Ігор Ісіченко на «круглому столі» «Національна ідентичність перед викликом глобалізації» (у Харкові) у довопіді «Спокуса антиклерикалізму» виступив з критикою книги Нестора Кропиви «Московська Церква — нехристиянська, антируська»:

 

Позірно декларуючи ідеї «християнського націоналізму», автор відмовляє Московському патріархатові у праві зватися Церквою, визнає її не просто неканонічною, а сатанинською — «церквою апокаліптичної червоної звірини» (с. 72). Хвацько написано, правда? А тепер замислімося, де, в якій релігійній організації приймали архієрейські свячення владики Іоан (Боднарчук) і Філарет (Денисенко), за чийого посередництва УАПЦ й УПЦ КП продовжують апостольське спадкоємство? І виходить, що осуд РПЦ стосується й українських Церков та їхнього кліру — на жаль, залежного від московської традиції. Антиклерикальний запал обертається жорстокими ляпасами по всій Церкві, фактичним запереченням канонічности не лише Московської, а й наших Церков. До речі, Католицька Церква там також зображується у вкрай непривабливому світлі.

 

Уривки із зазначеної книги  вже друкують окремі патріотичні суспільно-церковні газети.

 

Джерело: Друг читача

 

 

 

Поділитись новиною:

09 Листопада, 2012

Найкоментованіші новини

Автор матеріалу: Свобода Слова в Україні

Коментарі

andrusyakm |

19:44 10 Листопада, 2012

 

 

(0)

Критика лише на один абзац статті Ігора Ісіченка «Спокуса антиклерикалізму». Якщо пусте не можливо наповнити, то пустому можна не дати поглинути. (Один «вчений» дурень меле язиком, 100 мудреців мусять те виправляти, а він усе меле далі та ще швидше і цьому кінця не видно.. Можливо хтось підкаже , що ж робити?) Ігор Ісіченко пише в цьому абзаці: «Ось у мене під руками видана на Волині брошура Нестора Кропиви «Московська Церква – нехристиянська, антируська» (Рівне, 2012), уривки з якої вже друкують окремі патріотичні суспільно-церковні газети. Позірно декларуючи ідеї «християнського націоналізму», автор відмовляє Московському Патріярхатові в праві зватися Церквою, визнає її не просто неканонічною, а сатанинською – «церквою апокаліптичної червоної звірини» (с. 72). Хвацько написано, правда? А тепер замислімося, де, в якій релігійній організації приймали архиєрейські свячення владики Іоан Боднарчук і Філарет Денисенко, за чиїм посередництвом УАПЦ й УПЦ-КП продовжують апостольське спадкоємство? І виходить, що, осуд РПЦ стосується і українських Церков та їхнього клиру, на жаль, залежного від московської традиції. Антиклерикальний запал обертається жорстокими ударами по всій Церкві, фактичним запереченням канонічності не лише Московської, а й наших Церков. До речі, Католицька Церква там також зображується у вкрай непривабливому світлі.» Прикмето, що не вороги та чужинці почали шельмування книги Нестора Кропиви «московська «церква» – нехристиянська антируська», а, так би мовити, «зі своїх» (див. також у цій книзі пояснення слова «виродок», с. 63). Хохли – це несвідомі представники руської нації, які не здатні об’єднувати націю, бо і не знають навколо чого її можна об’єднати. Хохли здатні лише роздмухувати національну міжусобицю, нападати на «позірних деклараторів християнського націоналізму», тобто захисників нації, та знищувати одне одного й всю націю, навіть перед загрозою знищення її та їх самих спільним ворогом, якому хохли вільно-невільно прислуговують та якого виправдовують. У книзі Нестора Кропиви таки поняття, як Християнський Націоналізм та Національна Державність пишуться завжди лише з великої букви, а Ігор Ісіченко неправдиво цитує автора, коли пише в лапках від імені автора ці поняття вже спотворено - з малої букви. Скільки ж треба мати особистої зневаги до цих понять, щоб навіть автору відмовити в написанні їх з великої букви, навіть цитуючи автора! За анархічною «логікою» понять І. Ісіченка, митрополит Іларіон (Огієнко), патріарх Мстислав (Скрипник) теж повинні бути віднесені до «позірних деклараторів» - християн-націоналістів, патріарх Володимир (Романюк) «позірно» мучився близько 20 років у тюрмах за «ідеї християнського націоналізму», а митрополит Василь (Липківський) «позірно» був закатований за ці ж ідеї… Тож і вся родина самого Нестора Кропиви разом з іншими сповненими національної свідомості й гідності русинами «позірно» воювала «за ідеї християнського націоналізму» в лавах армій Симона Петлюри, ОУН -УПА тощо, була, «позірно декларуючи ідеї християнського націоналізму» знищена та репресована… Як же треба не любити свою націю, та яким же треба бути насправді національно несвідомим і далекім від Бога циніком, щоб вважати щиру саможертовну віддану любов християн до своєї нації та Батьківщини «позірством»!? І. Ісіченко неправдиво повідомляє, що Нестор Кропива сам від себе «хвацько» називає «Московський Патріархат» «церквою апокаліптичної червоної звірини»… О, по-перше, тут І. Ісіченко, звісно, вже пише шанобливо з великої букви, хоча у Нестора Кропиви «московський патріархат» пишеться завжди лише в лапках і лише з малої букви. Тобто анархізм І. Ісіченка, як і анархізм взагалі, не може бути нейтральним між Богом і дияволом, між Християнським Націоналізмом (у Ісіченка з малої букви) та шовіністичним антихристиянським «московським патріархатом» (у Ісіченка з великої букви). Анархізм насправді є бісом. Він, як і всі біси, вірує в одного Бога і тремтить (Як 2, 19), але служить насправді лише дияволу. По-друге, то не Нестор Кропива вигадав про «церкву апокаліптичної червоної звірини», а апостол Іоанн Богослов отримав таке Об’явлення від Духа Святого (Об 17, 3-6). Православна і Католицька Церкви розуміють це Об’явлення, як пророцтво про «розповсюдження аморальних звичаїв і боговорожнечі через облудливу (лицемірну) політику і розпусну релігію та культ, загальну розпусту…» (А. П. Лопухин. «Толковая Библия», т. 3, с.585), про що і пише Нестор Кропива на с. 52, ще й наводить там цитату про це пророцтво з книги «Красная Патриахия. Волки в овечей шкуре». А Ігор Ісіченко, видно, «читав» книгу Нестора Кропиви за діагоналлю через сторінку-дві чи, відкриваючи сторінки навмання (с. 72), чи дивився і не бачив – біс попутав… Більшість розгалужень «РПЦЗ» вважають московську «церкву» «церквою апокаліптичної червоної (більшовицько-комуністичної) звірини», неодноразово аж донедавна анафемствували її. Такою її вважали і «новомученики», яких «РПЦ МП» тепер лицемірно визнала такими (про це все також пише Нестор Кропива). Мабуть, кожен першокласник Духовної семінарії знає про це Об’явлення і офіційне тлумачення його Церквою. Не знає і не чув про нього, і не хоче знати та помічати його лише Ігор Ісіченко - «архиєпископ УАПЦОб’єднана» (а не «УАПЦ», як він неправдиво представляє свою конфесію). Він не має навіть семінарської освіти, але це не виправдовує його, як рядженого серед Церкви спокусника неправдою, недоучки в Богослов’ї та анархічного прислужника апокаліптичної «церкви» червоної звірини. За анархічної «логіки» І. Ісіченка, всі, хто зреклися диявола, все одно продовжують бути його слугами, навіть, якби їх канонічність визнала Вселенська Церква. Адже навіть за суттю неканонічна нерозкаяна московська «церква» отримала за симонійного хабаря псевдо канонічне визнання і тепер до її «канонічності» так хоче прив’язати усіх у Русі Ігор Ісіченко. Начебто поневоленна москвинами Русь і не мала ніколи своєї канонічної Церкви, начебто давня Руська Церква щезла і її не має вже, а є тільки московська і тільки її треба триматися. Але Господь сказав: «Я збудую Свою Церкву, і брами аду не переможуть Її» (Мф 16, 17). Якщо не помирають люди, то тим більше не помирає Церква живих, усопших і на Небесах. Навіть повалений дуб залишає по собі невидиме чисельне коріння, з якого хоч і повільно але безупинно проростають нові пагінці. Помісна Церква, як частина духовно-матеріального церковного тіла Господнього не може щезнути, як «любов ніколи не минає» (Кор 13, 8). Містичне духовне реально впливає на продовження апостольського спадкоємства. Українська Церква, як Сам Бог і Його правда, була і є. По-друге, що ж головніше: форма чи зміст? Хіба не можливо за канонічного змісту, хоч би й невизнаного цілком здоровим, здобути канонічну форму, а разом і визнання здоров’я, як здобули інші помісні Церкви з визнанням їх автокефалії? Інша справа, коли антиканонічний нездоровий зміст, як у випадку з московською «церквою», за симонійного хабаря одягається в псевдо канонічну, хоч би й визнану форму… То що треба насамперед здобувати: «канонічну» форму чи канонічний зміст? Яким шляхом йти? «Отже, - говорить Господь до Руської Православної Церкви Київського Патріархату (див. у Нестора Кропиви), - встань і ходи» у своїм домі Русі (Мф 9, 5). Якби хвора закореніло-грішна і лукава московська «церква» могла почути, усвідомити та увірувати в таки цілющі слова від Господа, то вже давно б «взяла свою постіль та пішла з Русі до себе додому в Московію»… Архиєпископ один разом із шовіністами не може цього збагнути... По-третє, Нестор Кропива не пише про неканонічне походження УПЦ КП та УАПЦ. Навпаки, він закликає православних християн ходити лише до цих Церков, які обов’язково об’єднаються. Автор навіть доводить беззаперечну канонічність УАПЦ (с. 95) з якою аж ніяк не може порівнятися розкольницьке безбожно-більшовицьке походження сучасної «РПЦ – УПЦ МП». Але Ігор Ісіченко вигадує, що Н. Кропива кидає якусь тінь на ці Церкви, хоча сам насправді кидає ту тінь: «…виходить, що, осуд РПЦ стосується і українських Церков та їхнього клиру, на жаль, залежного від московської традиції»... Тобто, внаслідок такого «захисту» Ісіченком «українських Церков», вже дійсно піддається сумніву їх канонічність, вони, за Ісіченко, є значно гіршими від «Московського Патріархату», бо «залежні» від нього та від «московської традиції, на жаль»... Ісіченко намагається очорнити «українську Церкву», прив’язати її до москвинської, а після цього ще й по хохляцькі пожалів її і себе, помилково ототожнюючи її зі собою – «на жаль», чи то, навіть, як справжній сектант, «з жалем» засудив її … Щоб не було спокуси для вірян, необхідно ще раз наголосити на некоректності, дилетантності та антируськості висказувань І. Ісіченка. Борони, Боже, русичів від «захисту» «адвокатів» диявола… І. Ісіченко теж критикує московську «церкву», але зразу ж «захищає» її від Нестора Кропиви, а ще від Павла Штепи, та від інших відомих діячів, на котрих посилається в своїй книзі Нестор Кропива. Підкреслено І. Ісіченко «захищає» від Кропиви Католицьку Церкву… Так, в книзі Нестора Кропиви виявляються загально-церковні проблеми і було б не справедливо приписувати їх лише одній конфесії, якщо вони є у всіх.. Але, наприклад, там описується, як папа Пій ХІ виявився значно свідомішим за багатьох східних патріархів, коли молився за Руську Церкву, яку знищували більшовики, а більшість східних патріархів стали зашукувати перед більшовиками. Також і Пій ХІІ звертав увагу світу на переслідування греко-католиків, засудив комуністичну ідеологію, врятував від примусової репатріації до СРСР вояків дивізії «Галичина» (с. 69). «Ватикан використав усі можливості, щоб переконати східних патріархів у непередбачуваних наслідках звеличення «МП» і запропонував створити Раду східних патріархів для співпраці з католицькою Церквою, внаслідок чого вселенський пат¬ріарх Афінагор i (1948-1972) і папа Павло vi (1963-1978) в 1965 р. підписали спільну декларацію про зняття взаємних анафем православної та католицької Церков 1054 р.» (с. 67) тощо. Ігор Ісіченко неправдиво звинувачує книгу пана Нестора в антиклерикалізмі, ще і ще неправдиво виставляє її перед людьми, як вузько проблемну і шкідливу. Тому першим кинувся очорнювати її в інтернеті, навіть не виправивши своїх описок (адже такий мовознавець!), вслід за емоціями, так зачепило… Але антиклерикалізм – це рух, спрямований проти клерикалізму, проти привілеїв церкви і духівництва (за Словником іншомовних слів). Хто прочитав книгу Нестора Кропиви, той знає, що в ній йдеться про захист людства, усіх націй і Божої Церкви від підміни та знищення шовінізмом і сіонізмом тощо, а насамперед руської нації, яку особливо люто знищується у тім числі й так званою «РПЦ – УПЦ МП». Книга вчить, як конкретно протистояти цьому і перемогти тощо… Але, за «логікою» антиклерикальних звинувачувань Ігоря Ісіченка, книга Нестора Кропиви – це є виступ «проти привілеїв церкви і духівництва на знищення Бога, Його Церкви та націй»… Насправді, головне вістря анархічної атаки спрямоване, як завжди, проти Ісуса Христа, який, за «логікою» І. Ісіченка був першим Антиклерикалом, бо виступав проти привілеїв офіційної старозавітної канонічної церкви та її духівництва, викривав його, називав «гробами побіленими», «кублом гадючим», «притоном розбійників», перевертав столи в їх церквах, розповідав про негідного священика, який пройшов повз пораненого мандрівника тощо і що доброго про них сказав?, ще й «позірно» навчав не так, як канонічна церква і таки залишився, «на жаль, залежним від її традиції».… А Євангеліє, за анархічною логікою Ігоря Ісіченка, – це є лише антиклерикальна книжка, хоча в ній іноді трапляється ще таке неподобство, як «позірне декларування Ісусом Христом засад християнського націоналізму», саме так, як «позірно декларує» їх і Нестор Кропива у своїй книзі… А ще всі спалені на вогнищах інквізиції та замордовані в монастирських тюрмах «антиклерикали» теж не погоджуються зі «клерикаліко-антиклерикалізмом» анархіста Ігоря Ісіченка. Анархіст, виставляючи себе поборником Божої правди, прагне приховати навіть найбільші злочини проти неї, навіть тоді, коли це для багатьох є вочевидь, навіть коли неправда загрожує знищенню цілого народу і правдивої віри. Наприклад, анархіст приховує і виправдовує страшні злочини цілої псевдо церковної організації начебто з «благою» метою - щоб люди не відсахнулися від Церкви та Бога… А у Нестора Кропиви на першій сторінці чимало йдеться про те, що «неможливо спастися людині, живучи в злій неправді, нав’язаній сатаною, й не «шукаючи Царства Божого та Його правди» (Мт 6,33)…Все, що є правдиве, є життям, і Боже, бо Бог є «Життям нашим» (Кол 3,3-4) і «Сонцем правди» (Мал 4,2-3), а все, без винятку, що є неправдиве, є від диявола і смертоносне, бо він є «батько (усілякої. – Авт.) неправди» (Ів 8,44), вбивця, лукавий, хитрий, гордий, лютий, спокусник, наклепник, брехун, зваблювач. Московській «церкві» та москвинському державному керівництву в їх найважливіших і найсуттєвіших аспектах діяльності від початку відповідають саме ці характеристики володаря темряви»… Анархіст і «воно» - це синоніми. Народ помітив, що «воно» ніколи не стане чимось добрим. Згадати хоча б Н. Махно: як не воював він проти всіх, таки горнувся більше до брехливих комунобільшовиків, купився на їх пропозицію і поклав кінець волелюбному козацькому Гуляй Полю, яке довірилося анархісту. А якби Н. Махно об’єднався з націоналістом С. Петлюрою, тоді проти більшовиків воювали б вже дві армії… «Воно» тяжіє до анархізму, алогічності, антидержавності, антинаціональності, антицерковності, антисистемності, до всього «анти», невизначеності, розмитості, розколотості, нечіткості, екуменізму, інтернаціоналізму, глобалізації – до прихованого сатанізму. «Воно» сьогодні обирає керівника своєї конфесії, а завтра очорнює його і залишає ту конфесію напризволяще, утворює свою секту. «Воно» не терпить ні якої системи, логіки, підпорядкування, командної злагодженості, окрім, коли йому підпорядковуються. «Воно» хоче і одночасно не хоче керувати, зате завжди перечить і заважає. Зарозуміла, насичена словами іншомовного походження лексика Ігоря Ісіченка – оце і є справжнє «позірство» перед простими вірянами байдужості до них: чи зрозуміють вони такого «філософа», як Ігор Ісіченко чи ні. Кому ж тоді адресує він свої промови ? Адже відомо, що краще «в Церкві п’ять слів сказати своїм розумом (на зрозумілій мові. – Авт.), щоб і інших навчити, ніж десятки тисяч слів незрозумілою мовою», бо хто говорить незнайомими мовами, «той збудовує себе, а хто пророкує (на зрозумілій мові. – Авт.), той збудовує Церкву». Тобто, «РПЦ» разом з «воно», говорячи на незрозумілій для народу мові, насправді не є Церквою, бо лише сама «себе будує», а не Церкву, навіть і Церквою не є. Про це та подібне пише Нестор Кропива докладно, систематизовано і зрозумілою для всіх мовою, що, звісно, і не могло сподобатися для «воно». «Воно» ніколи не зміниться і звідки тільки «воно» береться? «Воно» постійно ворохобиться і дає якось про себе знати. Наприклад, навіть москвин П. А. Столипін так сказав про «воно»: «Народ, позбавлений національної свідомості є «воно», на котрому проростають інші народи». Високе завдання книги Нестора Кропиви видно і вона впливатиме на розбудову, насамперед, Національної Русі та Руської Церкви. А яка мета статті І. Ісіченка? – Облити брудом, погреміти пустим відром… Наслідки від статті – малороські сумніви, відчуття безвиході, зневіра у всьому, порожнеча й змарнований час. Архиєпископа Ігоря Ісіченко зважено і виявлено дуже легким… Дякувати Богу, що книга Нестора Кропиви щиро і переконливо навчає бути християнами-націоналістами, а ще виявляє: хто ким є насправді… Дякувати Богу, що християни-націоналісти пройшли до Верховної Ради на виборах. 28 жовтня 2012 року Божого. Хоч погода була не з кращих, але в повітрі чувся ангельський святковий спів, як на Пасху, і багато хто, збуджений радісним відчуттям початку перемоги національного в Русі, не поспішав відпочивати після безсонної праці на виборчих дільницях. І все це – знаменно. Алілуя! Помолімося ж так, як у молитві, розміщеній у кінці книги Нестора Кропиви: «Пом’яни, Господи, всіх христолюбивих націоналістів-русичів, козаків і козачок – патріотів Русі-України, та будь особливо ми¬лос¬тивим провидінням Твоїм із ними… Пом’яни, Господи, всіх православних християн і всіх християн, що шукають порятунку від Тебе й прагнуть ходити стежками заповітів Твоїх у страху перед Тобою і об’єднай їх навколо Християнського Націоналізму… Пом’яни, Господи, тих, хто ворогує проти Тебе та проти нас, проти Твоїх христолюбивих націй та проти наших друзів – нехай ці вороги відпадуть від замірів своїх… Амінь. Михайло Андрусяк p.s. Один Ігор язиком меле, сто мудреців виправляють, поки виправляють, Ігор далі меле, ще швидше…

Юля Зубкова-Хроменко |

15:09 30 Листопада, 2012

 

 

(+3)

автора, який приховався за псевдом "нестор кропива", звати володимир трохимович борщевич, живе цей писака у рiвному. був викладачем волинської духовної семінарії упц-кп у 1994-1999 рр., та рiненської духовної семінарії упц-кп у 2002-2007 рр., й з обох семінарій його усували за провини морального плану (не буду уточнювати подробиць, хто хоче, може взнати додатково). отже, у автора лишилася образа на упц-кп, яка згодом лягла в основу книги "московська церква", де звучить неприховане звинувачення упц-кп в "сергiанствi"...

ВолодиМИР |

21:15 16 Травня, 2013

 

 

(0)

Чого ото час марнувати! Рекомендую вивчати про правдиве та корисне (і Світобудову, і рецепти тощо) з Твору: "ЯСНОВИДЕЦЬ (Ясновидець Дід Петро) Книга № 1 Для тих, хто прагне Жити щасливо!". Автор і упорядник книги Володимир Стешенко. - К., Університетське видавництво "ПУЛЬСАРИ", 2012 р. Це документально-художня книга з оригінальним оформленням та додатками про надзвичайну Людину, наділену Божим даром зцілення душі й тіла та бачення правди. До книги увійшли пророцтва, настанови, прості й дієві поради Ясновидця Петра Утвенка (1922 - 2004) для підтримання та відновлення здоров'я, уродженця села Дивина Брусилівського району Житомирської області. Його феноменальний природний Божий дар врятував життя десяткам тисяч людей із сотень тисяч прийнятих, а поради з книги стануть для мільйонів дороговказом у виборі правильного шляху для досягнення особистого та суспільного щастя. Мета цієї книги - пробудити потяг людей до здорового та щасливого життя. Подробиці на сайті: www.duh.org.ua

Ім |

02:20 21 Грудня, 2013

 

 

(0)

думай про що пишеш

Залиште свій коментар


*не обов′язково

Залиште свій коментар через Facebook

Залиште свій коментар через Вконтакте