Як в наркодиспансері лікарні ім. Ющенка лікують горілкою

- Ох і натерпілася дружина від мене за всі ці роки! - розпочинає свою розповідь вінничанин Степан (ім'я змінено - прим. авт.), який перебуває на обліку у вінницькому наркодиспансері. Чоловік страждає від тяжкої алкогольної залежності. Останній рік він взяв себе у руки і відчайдушно намагається не пити. Його "суха" серія триває з листопада минулого року.

Степан, як людина з чималою алкогольною "кар'єрою", вирішив поділитися власними спостереженнями з приводу того, з якими проблемами стикаються алкозалежні громадяни під час проходження курсу лікування.

СПОСІБ НЕ ПЕРЕДОЗУВАТИ "ЛІКИ" - НЕ ПРИЙМАТИ ЇХ ВЗАГАЛІ...

- Сьогодні я - військовий пенсіонер, маю непогану пенсію за вислугою років. У свій час виконував важливі завдання в Африці та інших регіонах світу. Свій алкогольний стаж розпочав, мабуть, ще у 4 роки, коли батько налив мені чарку алкоголю. 8-9-й клас школи - нас відвозили на збирання хмелю. Там після роботи з дядьками теж "по чуть-чуть" випивали. Алкоголь входить в твою душу непомітно, а тому неможливо вловити момент, коли він починає тобою керувати, коли ти вже без нього не можеш ступити і кроку. Після виходу на пенсію почав пити хаотично...

Коли я входжу в запій - забуваю про все, про всі свої проблеми, негаразди. Наступає стадія якогось "пофігізму", який полегшує душевні страждання. Я розумію, що це не вирішує моїх проблем. Мабуть, я слабка людина... З роками по-філософськи почав ставитися до запоїв - назбираю грошей, десь закриюсь від людей і... на тиждень - в запій. Потім мене в неадекватному стані привозять в диспансер, де промивають шлунок, ставлять крапельниці, дають препарати.

МОЖНА ЗДУРІТИ ВІД ПОБАЧЕНОГО...

- Але найскладніше - вижити у палаті, - продовжує Степан. - Передусім, психологічно складно перебувати у компанії неадекватних особистостей. Інколи страшні речі можна побачити... Атмосфера не сприяє психологічному відновленню, навпаки, заганяє у ще більшу депресію. Я хоч і сам не набагато кращий, але волію бути осторонь подібних компаній.

Зважаючи на непростий досвід перебування у лікарняному закладі відповідного типу, я звернувся в наркодиспансері до персоналу з питанням, чи можу я користуватися послугами лікаря-нарколога у приватному режимі. Щоб можна було у будь-який час доби зателефонувати своєму особистому наркологові і у приватному порядку отримати ту ж саму крапельницю, таблетки. І не потрапляти у ті хажливі умови наркодиспансеру...

Мені відповіли, що приватних наркологічних кабінетів у нашому місті немає. Деякі з лікарів-наркологів висловлювали бажання розпочати приватну практику, але наголошували на тому, що їм це не дають зробити з міркувань "конкуренції на ринку хворих". Іншими словами, приватні лікарі-наркологи забиратимуть пацієнтів, а отже і прибуток у державного наркодиспансеру, умови перебування у якому прийнятні не для кожного...

ОТРИМАТИ ДОПОМОГУ ВІД НАРКОЛОГА СКЛАДНІШЕ, НІЖ КУПИТИ ГОРІЛКИ В ЛІКАРНІ

Та і отримати необхідну допомогу в наркодиспансері не завжди можна вчасно, оскільки прийомна працює цілодобово, а допомогу можна отримати тільки зранку, коли приходять лікарі. А що робити, якщо мені зле вночі? Вмирати? До того ж, підозрюю, що деякі з препаратів, за які ми платимо, повірте, немалі кошти, у кращому випадку, просто нешкідливі, оскільки вони абсолютно не знімають симптоми похмілля. Коли я був у Африці і там ввійшов у запій, мені лікарі поставили крапельницю, і я відчув, як по-справжньому діють ліки, і як мені стає легше. А те, що крапають нам в Україні, - не приносить полегшення для організму. Як страждав, так і страждаєш. Ну, можливо, відсотків 10 від того ефекту, який я відчув, коли мене лікували у Африці.

Мереживий горілчаний бізнес в лікарні ім.Ющенка просто таки процвітає. Тут значно легше дочекатись сто грам чим укола. Медсестри самостійно приносять нам випити, по замовленню. Хочеш пляшку – принесе пляшку, можна й на розлив взяти. Горілочка домашня, рідко коли хто з медсестер буде бігти тобі в магазин за «казьонкою». Але вони не всім приносять, якщо бачать, що пацієнт в лікарні новий, то вони обережно з ним поводяться, бояться прогриміти з роботи.

БЕЗКОШТОВНІ «ЛІКАРНЯНІ БОРДЕЛІ»

Я вже не втому віці, щоб «тусити» з молоддю, але в лікарні у тебе немає вибору. В палаті 4 чоловік, але як тільки стемніє, сюди збігається щонайменше 10 алкозалежних, причому половина з них – жінки. От і приходиться вислуховувати нічні оргії, які закінчуються вже ближче до світанку. Пам’ятаю випадок, коли років з 8 тому, тут таки завагітніла одна дівчина. Спробуй знайти «батька» потім.
Черговий на місті постійно, тут нема чого придиратись, але він досить легко купується пачкою цукерок й коньячком, тому ти хоч дискотеку влаштовуй, черговий нічого не бачить і не чує.

В цій ситуації шкода лише сім’ю пацієнта. Мало того, що платять чималі гроші за його лікування, так ще ж і результату ніякого. Відправила чоловіка/брата/кума наче на курорт: годують, напувають, ще й «дівчатка» завжди готові розважити.

Редакція «Свободи Слова в Україні» обіцяє провести журналістське розслідування в наркологічних відділеннях вінницьких лікарень, в першу чергу, в лікарні ім. Ющенка. Далі буде…